Відповіді на запитання учасників безкоштовних семінарів,  проведених фахівцями ДПІ у Солом’янському районі м. Києва

1.Питання.          

           Працівник підприємства, який є громадянином Росії, подав до бухгалтерії заяву про утримання з його заробітної плати аліментів на дитину на користь громадянки України. У зв'язку з цим виникли запитання:
• чи є такі аліменти об'єктом обкладення ПДФО;
• чи повинна особа, що отримує аліменти, самостійно декларувати такі доходи (подавати декларацію про доходи до податкового органу);
• чи є підприємство, яке утримує аліменти, податковим агентом?

            Відповідь: Що стосується оподаткування аліментів, то виходячи з норм пп. 4.3.9 «б» Закону «Про податок з доходів фізосіб» (далі – Закон), все залежить від того, чи є іноземний громадянин резидентом України.

            Для визначення резидентського статусу можна скористатися пп. 1.20.1 Закону, де перераховано підстави, за якими іноземну особу можна вважати резидентом України. Також можна звернутися до підприємства, на якому працює аліментник, з проханням надати копію Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою – іноземцем резидентського статусу, якщо останній попередньо подав відповідну Заяву.

            Якщо резидентський статус іноземця підтверджується, то сума сплачених аліментів не вважається об'єктом оподаткування ПДФО і не включається до оподатковуваного доходу жінки. У протилежному випадку виникають певні нюанси, на яких і зупиняється автор консультації. Зокрема, аліменти від нерезидента класифікуються як іноземний дохід, отриманий не від податкового агента. Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків не містить окремих положень щодо оподаткування аліментів. Разом з тим відповідно до ст. 20 Угоди види доходів, які виникають із джерел у Договірній Державі й про які не йдеться в попередніх статтях, можуть оподатковуватися у цій Державі. Виходячи з цього, а також з положень пп. 4.3.9 «б» Закону аліменти, що сплачуються нерезидентом із заробітної плати із джерелом походження з України, є об'єктом оподаткування жінки, яка їх отримує.

            Звідси й відповідь на друге запитання: оскільки жінка отримує іноземний дохід (якщо аліментник є нерезидентом), то вона зобов'язана включити цей дохід до складу загального річного оподатковуваного доходу і подати річну податкову декларацію, як передбачено пп. 9.9.1 Закону.

            А підприємство, яке перераховує аліменти, утримані із зарплати працівника, чи то резидента, чи то нерезидента, в будь-якому разі не є податковим агентом, отже й ПДФО із суми аліментів не утримує. У формі № 1ДФ їх сума відображається за ознакою доходу 29.

2.Питання.    

          Чи обкладається ПДФО сума компенсації вартості оренди житла працівником?

      Відповідь:  Законом України від 22.05.2003 р. N 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (п. 1.2 ст. 1, далі - Закон) установлено, що доходом фізичної особи - платника податку є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

            До такого доходу відносяться і додаткові блага, тобто кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою (визначення якої наведено у пп. "д" п. 1.3 та абзаці третьому статті 1 Закону) чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником.

            Перелік доходів, у тому числі у вигляді додаткових благ, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, наведено в пункті 4.3 статті 4 Закону та в окремих випадках визначено у положеннях пункту 4.2 статті 4 Закону.

            Згідно із підпунктом 4.2.9 "а" пункту 4.2 статті 4 Закону до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), зокрема, у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах.

            Кодексом законів про працю України (ст. 21) установлено, що особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення (яке може передбачати безоплатне надання у користування житла, що орендує працедавець) і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

            Таким чином, у разі безоплатного надання працівнику в користування житла, що орендує у орендодавця його працедавець, суми сплаченої підприємством орендної плати за таке житло не розглядаються як об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб відповідно до положень підпункту 4.2.9 "а" пункту 4.2 статті 4 Закону, якщо надання працівнику в користування житла зумовлено виконанням ним трудової функції за контрактом.

            При цьому, суми орендної плати, що відшкодовуються працедавцем своєму працівнику, який уклав договір оренди з орендодавцем і самостійно сплачує орендну плату, є додатковим благом такого працівника, одержаним від працедавця, і підлягають оподаткуванню у складі загального місячного оподатковуваного доходу за ставкою пункту 7.1 статті 7 Закону.

3.Питання.           

           Чи необхідно сплачувати комунальний податок підприємству, яке не здійснює господарської діяльності?

            Відповідь: Статтею 15 Закону «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII (зі змінами та доповненнями) та ст. 1 Декрету «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. № 56-93 (зі змінами та доповненнями) до переліку місцевих податків і зборів віднесено комунальний податок. При цьому комунальний податок є обов'язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цього податку. 

     Згідно зі ст. 15 Декрету № 56-93 комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 % річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

     Форму податкового розрахунку комунального податку затверджено наказом ДПАУ від 24.12.2003 р. № 625 (зареєстровано в Мін'юсті України 08.01.2004 р. за № 4/8603). Приміткою до форми податкового розрахунку комунального податку щодо порядку визначення кількісного складу працівників (рядок 01) визначено, що кількісний склад працівників за відповідний базовий податковий (звітний) період дорівнює показнику середньооблікової кількості штатних працівників, визначеному відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 р. № 286 (зареєстровано в Мін'юсті України 30.11.2005 р. за № 1442/11722). 

     Тобто об'єкт оподаткування комунальним податком, а саме середньооблікова кількість штатних працівників, не залежить від результатів господарської діяльності.

     Відповідно до ст. 18 Декрету № 56-93 органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів згідно з переліком і в межах установлених граничних розмірів ставок. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

     Отже, якщо рішенням органу місцевого самоврядування не передбачено пільг для підприємств, які не здійснюють господарської діяльності, то ці підприємства сплачують комунальний податок у порядку, передбаченому рішенням органу місцевого самоврядування.

4.Питання.           

            Чи сплачується збір за спецводокористування автомийкою, власником якої є нерезидент?

            Відповідь:  Згідно зі ст. 90 Водного кодексу спеціальне водокористування є платним.

            Слід зазначити, що забір води з водних об'єктів відповідно до ст. 48 Водного кодексу із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів відноситься до спеціального водокористування.

            Спеціальне водокористування здійснюється юридичними i фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних i громадських потреб на підставі дозволу, який видається спеціально уповноваженими органами, визначеними Водним кодексом. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміти забору води, використання води та скидання забруднюючих речовин.

            Терміни спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування (ст. 50 Водного кодексу).

            Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту i рибництва (ст. 30 Водного кодексу).

     Тобто якщо нерезидент здійснює використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод, то він є платником збору за спецводокористування.

            Філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи платників зборів, які мають банківські рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік діяльності, складають окремий баланс, сплачують збори за місцем податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби). Якщо до складу підприємства-водокористувача входять філії, які не мають банківських рахунків, не ведуть окремого бухгалтерського обліку діяльності, не складають окремого балансу, то збори вносяться підприємством-водокористувачем, до складу якого входять такі філії, за місцем податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби) таких філій (п. 2.2–2.3 Інструкції про порядок обчислення i справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики i водного транспорту, затвердженої наказом Мінфіну України, ДПА України, Мінекономіки України, Мінекобезпеки України від 01.10.99 р. № 231/539/118/219 (зареєстровано у Мін’юсті України 19.10.99 р. за № 711/4004, зі змінами та доповненнями)).

            Відповідно до п. 5 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики i водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.99 р. № 1494 (зі змінами та доповненнями), та п. 4.1 Інструкції № 231/539/118/219 об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, яку використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їхніх системах водопостачання.

            Обсяг використаної води визначається водокористувачами самостійно на підставі даних первинного обліку за показниками вимірювальних приладів.

             У разі відсутності вимірювальних приладів, як виняток, обсяг використаної води визначається за технологічними даними (тривалість роботи агрегатів, обсяг виробленої продукції чи наданих послуг, витрати електроенергії, пропускна спроможність водопровідних труб за одиницю часу тощо) відповідно до п. 4.6 Інструкції № 231/539/118/219.

            У разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання водних ресурсів збір за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється i сплачується у п'ятикратному розмірі, виходячи з обсягів використаної води понад ліміт, нормативів збору та коефіцієнтів (п. 6.5 Інструкції № 231/539/118/219).

            Слід також зазначити, що ст. 112 Водного кодексу встановлено: якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачено водним законодавством України, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відділ зв’язків з громадськістю, ЗМІ
та масово-роз’яснювальної роботи
ДПІ у Солом’янському районі м. Києва