Актуальні питання

Відповіді на запитання з якими найчастіше звертаються платники податків до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

1.Питання.

Спортивна школа фінансується з бюджету та здає в оренду спортивний зал з погодинною орендною платою. Чи може розраховуватись земельний податок платником, який отримує орендну плату з погодинного розрахунку за здане в тимчасове користування приміщення, в такому самому порядку, як погодинна оренда (розраховується місячна сплата, добова, на основі розміру добової – погодинна)?

Відповідь: Пунктом 3 частини першої ст. 12 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.92 р. № 2535-ХІІ (у редакції Закону України від 19.09.96 р. № 378/96-ВР, зі змінами та доповненнями) встановлено, зокрема, що заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету, звільняються від сплати земельного податку.

Водночас останньою частиною ст. 12 цього Закону встановлено, що якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо сплати земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Отже, якщо відповідний заклад надає в оренду приміщення іншому суб'єкту господарювання, то цей заклад як орендодавець повинен сплачувати земельний податок згідно з вимогами чинного законодавства на загальних підставах, а орендар, відповідно, йому орендну плату за землю.

Виходячи з того, що чинним законодавством України не встановлено поденної або почасової сплати земельного податку, то зазначені суб'єкти господарювання повинні сплачувати земельний податок відповідно до Закону № 2535-ХІІ.

Враховуючи вищенаведене, приватний підприємець - платник єдиного податку, який перевищив у звітному періоді (кварталі) обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) в сумі 500 тисяч гривень, повинен самостійно перейти на загальну систему оподаткування починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

2.Питання.

Земельну ділянку успадковано в розмірі земельної частки (паю), право власності на яку не посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку. Чи потрібно оформляти право власності на успадковану земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) державним актом та які особливості плати за землю при цьому визначено чинним законодавством України?

Відповідь: При успадкуванні земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю), право власності на яку не посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку, потрібно оформити право власності на успадковану земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) державним актом.

Переоформлення державного акта і його реєстрація при успадкуванні права власності на земельну ділянку відповідно до вимог ст. 1299 Цивільного кодексу від 18.11.2003 р. № 435-IV (зі змінами та доповненнями, за текстом – Цивільний кодекс) та ст. 125 Земельного кодексу від 25.10.2001 р. № 2768-III (зі змінами та доповненнями, за текстом – Земельний кодекс) є обов'язковою процедурою для набуття права власності на цю земельну ділянку.

Після переоформлення державного акта, який посвідчує право власності на земельну ділянку, та його реєстрації договір оренди, який було укладено спадкодавцем, внаслідок зміни однієї зі сторін договору, підлягає переукладанню і відповідно до ст. 18 Закону «Про оренду землі» від 06.10.98 р. № 161-XIV (у редакції Закону України від 02.10.2003 р. № 1211-IV) – обов'язковій реєстрації. Тобто договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, яка здійснюється в порядку, встановленому Законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 р. № 1952-IV (зі змінами та доповненнями).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята ст. 1268 Цивільного кодексу). Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення (частина перша ст. 1225 Цивільного кодексу).

Загальні підстави виникнення права власності на земельну ділянку встановлені статтями 125 та 126 Земельного кодексу, відповідно до яких право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа (державного акта), що посвідчує право власності на цю ділянку та його державну реєстрацію. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, – договір оренди такої земельної ділянки (ст. 13 Закону «Про плату за землю» від 03.07.92 р. № 2535-XII у редакції Закону України від 19.09.96 р. № 378/96-ВР, зі змінами та доповненнями).

Справляння земельного податку здійснюється відповідно до Закону № 2535-ХІІ, яким визначено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів – учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

3.Питання.

Підприємство за власні кошти провело буріння свердловини, воду використовує лише на власні потреби. Чи повинно воно сплачувати до держбюджету збір за геологорозвідувальні роботи?

Відповідь: Справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, регламентують Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння» від 29.01.99 р. № 115 (зі змінами та доповненнями) та Інструкція про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затверджена наказом Держкомгеології України, ДПА України від 23.06.99 р. № 105/309 (зареєстровано в Мін'юсті України 16.07.99 р. за № 474/3767, зі змінами та доповненнями).

Відповідно до Порядку № 115 збір за геологорозвідувальні роботи справляється з надрокористувачів незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах.

Об'єктом обчислення збору за геологорозвідувальні роботи є обсяги видобутих корисних копалин та погашених у надрах запасів корисних копалин.

Нормативи збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету, встановлюються окремо для кожного виду корисних копалин у гривнях до одиниці видобутку чи погашення у надрах запасів корисних копалин згідно з додатком до Порядку № 115.

Крім цього, у 2006 р. відповідно до ст. 10 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 р. № 3235-IV до нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету, застосовується коефіцієнт 1,94.

Згідно з п. 12 Порядку № 115 збір за геологорозвідувальні роботи не справляється за видобуток підземних вод, які не використовуються в народному господарстві, у таких випадках:

o видобуток яких є технологічно вимушеним у зв'язку з видобутком інших корисних копалин в обсягах, погоджених з відповідними органами державного гірничого нагляду, державного геологічного контролю та охорони навколишнього природного середовища;

o які видобуваються із надр для усунення їх забруднення;

o які видобуваються із надр для усунення їх шкідливої дії (підтоплення, засолення, заболочування, забруднення, виникнення зсувів тощо).

Отже, якщо підприємство використовує видобуті обсяги води для власних потреб, це не є підставою для звільнення його від сплати збору за геологорозвідувальні роботи.

Водночас, оскільки підприємство виконувало геологорозвідувальні роботи за рахунок власних коштів, то відповідно до п. 4 Порядку № 115 надрокористувачі, які виконували геологорозвідувальні роботи частково за рахунок власних коштів, сплачують збір за геологорозвідувальні роботи, застосовуючи до нього коефіцієнти для родовищ, де виконано:

загальні й детальні пошукові роботи та попередню розвідку за рахунок держбюджету, а детальну розвідку за рахунок власних коштів – 0,6;
дорозвідку запасів корисних копалин за рахунок власних коштів – 0,6;
загальні й детальні пошукові роботи за рахунок держбюджету, а попередню і детальну розвідку за рахунок власних коштів – 0,4;
загальні пошукові роботи частково за рахунок держбюджету на стадії регіональних робіт, а детальні пошукові роботи, попередню і детальну розвідку за рахунок власних коштів – 0,2.

Підставою для застосування коефіцієнтів є довідка Державного комітету природних ресурсів України. Для її одержання надрокористувач подає Державному інформаційному геологічному фонду завірені копії документів, які підтверджують небюджетне фінансування виконаних геологорозвідувальних робіт (витяг з фінансового плану підприємства, кошторису витрат власних коштів, звіти про виконані геологорозвідувальні роботи за формою 01-гр і 2-гр).

Слід зауважити, що копія такої довідки подається надрокористувачем до органів державної податкової служби і враховується під час обчислення збору за геологорозвідувальні роботи починаючи з того кварталу, в якому її було подано.

4.Питання.

Якщо підприємство, яке займається видобуванням мінеральної води, перейшло на спрощену систему оподаткування, то воно не є платником збору за спеціальне використання природних ресурсів. Чи належить до збору за спеціальне використання природних ресурсів плата за користування надрами для видобування корисних копалин?

Відповідь: Статтею 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII (у редакції Закону України від 18.02.97 р. № 77/97-ВР, зі змінами та доповненнями) установлено загальнодержавні податки, збори (обов'язкові платежі), до яких, зокрема, належить збір за спеціальне використання природних ресурсів.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р. № 1264-XII (зі змінами та доповненнями) до природних ресурсів загальнодержавного значення належать, зокрема, корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

У ст. 43 Закону № 1264-XII визначено, що збір за спеціальне використання природних ресурсів установлюється на основі нормативів збору і лімітів їх використання. Нормативи збору за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки, знешкодження й утилізації відходів та інших чинників. Нормативи збору за використання природних ресурсів, а також порядок його справляння встановлює Кабінет Міністрів України.

Згідно зі ст. 2 цього Закону відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Статтею 28 Кодексу визначено принцип платності використання надр, крім випадків, передбачених ст. 29 цього Кодексу. Плата за користування надрами справляється у вигляді платежів за користування надрами, відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій) та інших платежів.

Таким чином, складовою збору за спеціальне використання природних ресурсів є плата за користування надрами для видобування корисних копалин.

Єдині правила справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин визначає Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин» від 12.09.97 р. № 1014 (зі змінами та доповненнями).

Водночас п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98 (у редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99, зі змінами та доповненнями) установлено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору за спеціальне використання природних ресурсів.

З огляду на те, що плата за користування надрами для видобування корисних копалин є складовою збору за спеціальне використання природних ресурсів, то підприємство, яке перейшло на спрощену систему оподаткування, не є платником плати за користування надрами для видобування корисних копалин (у цьому разі – мінеральної води).

Водночас зазначене підприємство є платником збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, оскільки цей збір ст. 14 Закону № 1251-XII визначає як окремий загальнодержавний збір.

5.Питання.

Чи повинен подавати декларацію про доходи платник єдиного податку, який здійснює оптову торгівлю за межами України?

Відповідь: Згідно ст.2 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” у редакції від 28.06.99 р. № 746/99, фізична особа – платник єдиного податку сплачує єдиний податок у фіксованому розмірі, який встановлюється місцевими радами за місцем державної реєстрації цього платника залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць.

Оскільки обкладання єдиним податком провадиться на підставі зазначеного Указу, фізичні особи – платники єдиного податку, які отримують доходи лише від діяльності за спрощеною системою оподаткування, декларацію про доходи не подають, а після закінчення звітного періоду подають звіт суб’єкта малого підприємництва – платника єдиного податку.

Щодо здійснення платником єдиного податку оптової торгівлі за межами України, то відповідно до ст. 5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. №959-XII суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа може здійснити право на зовнішньоекономічну діяльність після державної реєстрації як учасника зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики. Якщо суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа зареєструвався в установленому порядку як суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності, то він за умови додержання всіх інших законодавчих вимог щодо провадження такої діяльності може здійснювати оптову торгівлю за межами України і доходи від такої діяльності включатимуться у виручку від провадження його підприємницької діяльності. Якщо ж суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності – фізична особа не пройшов зазначену реєстрацію, то згідно ст. 3 Закону України “Про оподаткування доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 р. № 889- IV до об’єктів оподаткування резидентів України відносяться, зокрема, іноземні доходи, порядок яких визначається п. 9.9 ст. 9 цього Закону. Якщо джерело виплати будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, то сума такого доходу включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку – їх отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію.

6.Питання.

Чи має право фізична особа – платник податку включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним кредитом?

Відповідь: Згідно із пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.2003 N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон) платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним кредитом (далі - податковий кредит на іпотеку), сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із статтею 10 цього Закону.

При цьому відповідно до пп. 22.1.1 п. 22.1 ст. 22 Закону зазначений пп. 5.3.1 та стаття 10 Закону набирають чинності після набрання чинності законом, що регулює питання іпотеки, але не раніше 1 січня 2006 року. Законом, який регулює питання іпотеки, є Закон України від 05.06.2003 N 898 "Про іпотеку" (далі - Закон N 898), який набрав чинності з 01.01.2004.

Пунктом 10.1 ст. 10 Закону встановлено, що платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

Таким чином, платники податку мають право скористатися податковим кредитом щодо частини суми процентів за іпотечним кредитом, фактично сплачених лише у звітному 2006 році.

Відповідно до п. 10.2 ст. 10 Закону частина суми процентів, яка включається до складу податкового кредиту платника податку - позичальника іпотечного житлового кредиту, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року у рахунок його погашення, на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою:

К = МП/ФП,

де К - коефіцієнт;

МП - мінімальна загальна площа житла, яка дорівнює 100 квадратних метрів;

ФП - фактична загальна площа житла, яке будується (придбається) платником податку за рахунок іпотечного кредиту.

Якщо цей коефіцієнт є більшим одиниці, то до складу податкового кредиту включається сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом без застосування такого коефіцієнта.

Право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею 10, надається платнику податку не частіше одного разу на 10 календарних років, починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися. Тобто податковим кредитом на іпотеку може скористатися платник податку, в якого у звітному 2006 році не сплив 10-річний строк з року укладення іпотечного договору. Якщо платник податку скористується правом на податковий кредит на іпотеку у 2006 році, то наступний раз таким правом він зможе скористатися лише через 10 календарних років, тобто не раніше 2016 року (за умови дії на той час іпотечного кредитного договору).

7.Питання.

Чи сплачується податок з доходів фізичних осіб підприємцями – платниками єдиного податку і в якому розмірі?

Відповідь: Відповідно ст. 6 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” у редакції від 28.06.99 р. № 746/99, платник єдиного податку не є платником податку з доходів фізичних осіб саме від здійснення того виду підприємницької діяльності, дохід від якої обкладається єдиним податком, але він не звільняється від обов’язку нарахування, утримання та перерахування до бюджету податку з доходів, які виплачуються найманим працівникам, та подання відомостей про виплачені їм доходи ( ф. 1 ДФ) до органі податкової служби.

Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03 р. № 889-IV встановлено, що доходом фізичних осіб, які не здійснюють підприємницької діяльності, є будь-який дохід із джерел на території України, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Крім того, відповідно ст. 9 Закону № 889-IV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону № 889-IV.Доспеціального законодавства належить спрощена система оподаткування згідно Указу № 746/99 та загальна система оподаткування згідно з розділом IV Декрету № 13-92.

Отже, якщо отриманий дохід не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування, то відповідно до п. 9.1. ст. 9 Закону № 889-IV податок з доходів фізичних осіб утримується податковим агентом – юридичною особою з виплачуваного доходу за ставкою 13% з подальшим перерахуванням до бюджету.

Відділ зв’язків з громадськістю, ЗМІ
та масово-роз’яснювальної роботи
ДПІ у Солом’янському районі м. Києва