У добрій традиції – семінари 

Семінари, що проводять фахівці Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва є доброю традицією. Завдяки такому способу спілкування, платники податків мають  змогу  проконсультуватись з кваліфікованими  спеціалістами  та  вирішити свої наболілі  питання, що стосуються податкового  законодавства. Така форма партнерських відносин сьогодні чи не одна з ключових інструментів забезпечення повної сплати податків  та обов’язкових платежів до бюджету. Пропонуємо до Вашої уваги найбільш актуальні питання, що були задані платниками податків фахівцям управління масово-роз'яснювальної роботи  та звернень громадян ДПІ у Печерському  району м. Києва на нещодавньому заході:.

1. Чи має право підприємство використовувати товари, надані на відповідальне зберігання? Якщо так, які можуть виникнути податкові наслідки при такому використанні?

Відповідно до п. 1.24 ст. 1 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями, далі – Закон № 334) відповідальне зберігання - господарська операція платника податку, що передбачає передання згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій особі без права їх використання у господарському обороті такої фізичної чи юридичної особи, з подальшим поверненням цих матеріальних активів платнику податку без зміни їх якісних або кількісних характеристик.

Згідно з п. 1.31 ст. 1 продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до п. 1.23 ст. 1 Закону № 334 безоплатно надані товари (роботи, послуги) – це товари, зокрема, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Згідно з пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334 валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами схову (у відповідальне зберігання) та використаних ним у власному виробничому чи господарському обороті.

2. Наше підприємство орендує окремий об’єкт 1 групи основних фондів іншого підприємства. За договором ми маємо право здійснювати такий ремонт за власні кошти. Проте, власної 1 групи основних фондів ми не маємо. Яким чином відобразити витрати на проведення ремонту такого окремого об’єкту?

Відповідно до пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями, далі – Закон № 334) платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Згідно з пп. 8.8.1 п. 8.8 ст. 8 Закону № 334 у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов’язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об’єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості:

- відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди);

- створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об’єкт лізингу (оренди).

При цьому орендарем не враховується балансова вартість об’єкта оперативного лізингу (оренди), за якою він обліковується на балансі орендодавця.

3. Наше підприємство планує проводити спільну діяльність з іншим підприємством. Яким чином необхідно вести податковий облік такої діяльності, якщо окрема юридична особа не створюється?

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями, далі – Закон № 334) спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об’єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.

Відповідно до пп. 4.12.2 п. 4.12 ст. 4 наказу ДПА України  від 19.02.98 р. № 80 «Про затвердження Порядку обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів)» (із змінами та доповненнями) договори про спільну діяльність підлягають взяттю на облік в органі державної податкової служби за місцем обліку уповноваженої особи.

Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 334 облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

Виплата (нарахування) частини прибутку, отриманого учасниками спільної діяльності, оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 цього Закону № 334, особою, уповноваженою вести облік результатів спільної діяльності до або під час такої виплати.

Для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів.

4. Наше підприємство придбаває іноземну валюту для розрахунку за поставлені товари після оприбуткування товарів. Який порядок визначення валових витрат? Чи розраховуються в цьому випадку курсові різниці?  

Відповідно до пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями, далі – Закон № 334) датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, є дата оприбуткування платником податків товарів.

Підпунктом 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 цього Закону № 334 передбачено, що витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно з положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону № 334, i не підлягають перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.3.1 зазначеного пункту визначено, що доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, який діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, i не підлягають перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв’язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним в абзаці першому пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 334.

Отже, порядок визначення балансової вартості іноземної валюти для визначення валових витрат, нарахованих в іноземній валюті, такий самий, як i для визначення валових доходів, отриманих в іноземній валюті. Тобто балансова вартість іноземної валюти для визначення валових витрат, понесених платником податку в іноземній валюті, розраховується шляхом перерахування в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Нацбанку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких витрат.

Виходячи з викладеного, платник податку при отриманні імпортних товарів на валові витрати відносить суми, розраховані шляхом перерахування вартості товарів у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ України, що діяв на дату отримання таких товарів.

При цьому відповідно до пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону № 334 заборгованості в іноземній валюті не виникає, i тому перерахунок валових витрат на момент оплати товару не відбувається.

5. Які права громадянина при розгляді заяви чи скарги?

Відповідно до ст. 18 Закону України від 02.10.1996р. №393 «Про звернення громадян» громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;  знайомитися з матеріалами перевірки;  подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;  бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;  користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;  висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;  вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.