Огляд судової практики, пов’язаної із неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість

Товариство з обмеженою відповідальністю "Б" звернулось до суду з позовом до державної податкової інспекції про визнання не чинним податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при проведенні перевірки посадові особи ДПІ у Шевченківському районі м. Києва дійшли невірного висновку щодо порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2, пп.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в зв’язку з включенням до складу податкового кредиту у січні та лютому 2009 року податкових накладних на товар, поставлений постачальниками побутових та інших товарів. Позивач зазначає, що нормою права, на підставі якої відповідач визначив порушення податкового законодавства, чітко визначено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платнику податків, який поставляє товари (послуги), на вимогу її отримувача.

Крім того, як виняток з цього правила, даною нормою також встановлено право платника податку додати до податкової декларації за звітний період заяву зі скаргою на постачальника, який не надав податкову накладну чи порушив порядок її заповнення, і передбачено, що така заява є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. З аналізу зазначеного вбачається, що платнику податку надано право, а не обов’язок на звернення до податкового органу зі скаргою на постачальника та включення сум цього податку до складу податкового кредиту, не очікуючи податкову накладну від постачальника, який відмовився її надати.

Представник відповідача заперечує проти задоволення позову, зазначаючи, що під час невиїзної перевірки ТОВ «Б» з питань декларування податкового кредиту по взаємовідносинах з рядом контрагентів за січень, лютий 2009 року встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за січень 2009 року та занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за січень – лютий 2009 року. Згідно з листом ТОВ «Б» до складу податкового кредиту за лютий 2009 року віднесено податкові накладні, виписані постачальником побутових та інших товарів у жовтні, листопаді 2007 року.

Таким чином, позивачем, при визначені податкового кредиту за січень – лютий 2009 року неправомірно прийнято рішення на формування податкового кредиту з використанням зазначених сум податку, оскільки вони на дату виникнення права на податковий кредит таким правом не скористалися, оскільки одночасно з поданням декларації з ПДВ до ДПІ не подано скарги стосовно контрагентів-постачальників щодо відмови у наданні податкових накладних або наданні їх із порушенням встановленого Порядку виписування податкової накладної.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд звертає увагу на той факт, що Законом України «Про податок на додану вартість» визначено, що розмір податкового зобов’язання продавця товарів (послуг) по господарських операціях, проведених з кожним контрагентом-покупцем у окремому звітному має дорівнювати розміру податкового кредиту такого покупця.

В судовому засіданні підтвердився факт, що позивач в січні, лютому 2009 року формував податковий кредит згідно з податковими накладними, які були виписані постачальником у жовтні, листопаді 2007 року.

Суд не погоджується з доводами позивача про те, що податкові накладні отримані із запізненням, оскільки жодних доказів, на підтвердження зазначеної позиції до суду надано не було. Крім того, на вимогу суду позивачем не надано доказів того, що податкові накладні були виписані контрагентом саме у жовтні, листопаді 2007 року, а не в якийсь інший період. Позивач жодного разу протягом 2-х років не звернувся до своїх контрагентів із вимогою надати податкові накладні для належного ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Виходячи з викладеного, ТОВ «Б» мало право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду за наявності наступних підстав, а саме: платник здійснив списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів (робіт, послуг) або отримав податкову накладну, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, суд погоджується з доводами ДПІ, що позивачем при визначенні податкового кредиту за січень, лютий 2009 року неправомірно прийнято рішення про формування податкового кредиту з використанням зазначених сум податку, оскільки вони, на дату виникнення права на податковий кредит, таким правом не скористалися.

ДПА у м. Києві