Київ в роки Великої Вітчизняної війни 

Столиця незалежної України – великий діловий, політичний і культурний центр. У Києві зосереджені унікальний комплекс найголовніших галузей промисловості, більшість провідних закладів Національної Академії наук, знаходяться і діють багато навчальних академій, університетів, вузів та середніх спеціальних закладів, виставок і музеїв.

Ця золота культурна та життєва спадщина Києва накопичувалася в його скарбницях протягом багатьох століть, але найважливіший внесок в історію сучасної української столиці становлять події славнозвісного XX століття.

На початку XX століття Київ, як і раніше, належав до потужних промислових центрів. У місті діяли 122 промислових підприємства, з яких до числа великих можна було віднести Південноросійський машинобудівний завод, “Арсенал”, Київські залізничні майстерні, завод акціонерного товариства “Гретер і Криваник”, що виготовляв чавунне литво, котли та резервуари. Київ зберігав своє значення великого загальноросійського промислового центру з переробки продуктів сільського господарства.

Значних зрушень економіка міста зазнала в часи індустріалізації країни. У Києві вони відбувались як реконструкція машинобудівних заводів, переведення їх на випуск нових видів продукції.

Київ має славетне минуле, протягом віків він відігравав і відіграє вирішальну роль в історії українського народу. Сьогодні столиця залишається лідером серед українських міст. У Києві збереглося майже три тисячі історичних, архітектурних та культурних пам’яток, і це незважаючи на те, що наше місто неодноразово руйнувалося різними загарбниками. Востаннє раз це було під час війни 1941 – 1945 років.

778 трагічних днів знаходився Київ в окупації. Але ні на хвилину не вщухала боротьба киян з грізним окупантом. Таку боротьбу очолювали підпільні організації, які у неймовірно важких умовах завдавали ворогу відчутних ударів. Ніколи не зітруться в нашій пам’яті імена керівників київського підпілля І.В.Сергієнка, В.І.Кудряшова, О.С.Пироговського, П.М.Буйка, І.Д.Кудрі, які віддали своє життя в нерівній боротьбі з гітлерівськими загарбниками. Їм посмертно присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

Особливо запеклі бої за Київ зав`язалися в ніч з 5 на 6 листопада 1943 року. Одним з перших з групою розвідників прорвався на вулиці міста танк гвардії старшини Никифора Шолуденка.

Посмертно йому, так само, як і Івану Кудрі та багатьом іншим мужнім підпільникам і воїнам, що полягли в боях, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Незабутнім для киян став день – 6 листопада 1943 року, коли війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала М.Ф.Ватутіна визволили столицю України місто Київ від фашистських окупантів. Немеркнучою славою покрили себе героїчні захисники Києва. На підступах до столиці України було розгромлено 10 дивізій противника, його втрати склали понад 100 тисяч солдатів та офіцерів.

Героїчна оборона Києва, яка тривала два з половиною місяці, мала важливе політичне і воєнно-стратегічне значення і значною мірою сприяла зриву гітлерівського плану „блискавичної війни”. Було виграно також час для евакуації на схід сотень тисяч людей, обладнання промислових підприємств, запасів сировини, продовольства та інших матеріалів і культурних цінностей. Гітлерівці піддали Київ нечуваній руйнації. Вони знищили 940 громадських будівель, 5 тисяч житлових будинків, сотні промислових підприємств. Величезними були людські жертви – за час тимчасової окупації фашисти винищили близько 200 тисяч радянських громадян і 100 тисяч вивезли на каторжні роботи.

Битва за Дніпро і визволення Києва – одна з найвизначніших операцій Великої Вітчизняної війни, епопея масового героїзму радянських воїнів-визволителей. Москва салютувала визволителям Києва 24 залпами з 324 гармат. За мужність і героїзм, виявлені в цих боях, 65 з’єднань і частин одержали почесне найменування Київських. 17,5 тисяч воїнів фронту були нагороджені орденами і медалями, а 663 із них удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Понад 102 тисячі учасників оборони міста стали кавалерами медалі „За оборону Києва”.

Пам’ять про визволителів увічнена в численних монументах, назвах вулиць, музеях. Це Могила Невідомого Солдата і могили 34 героїв оборони та визволення Києва, що розташовані у Парку Вічної Слави, пам’ятник-музей і діорама "Лютізький плацдарм" в с. Нові Петрівці під Києвом, пам’ятник на могилі генерала армії М. Ватутіна, пам’ятний знак чехословацьким воїнам, пам’ятник польським воїнам-зенітникам, пам’ятник танкістам тощо.

Біг часу зупинити неможливо. Все далі від нас трагічні і водночас героїчні події середини сорокових років минулого століття. Все менше залишається людей, які вийшли живими з тієї страшної м'ясорубки і захистили нашу Батьківщину від фашистської навали, врятували майбутнє цілих народів від "нового порядку" коричневої чуми. Тоді вся величезна країна піднялася на боротьбу з ворогом. Поруч з чоловіками стали жінки та діти. Навіть сьогодні важко собі уявити розмах цієї битви. Історично склалось так, що дати визволення України та Києва від фашистських загарбників майже співпадають.

На Олтар перемоги поклали оборонці Києва свою молодість, у битвах втрачали своїх друзів, до кінця виконали свій громадянський обов'язок. Низький уклін всім тим, хто здобув для Києва та всієї України таку довгоочікувану перемогу, за той подвиг, що ви здійснили.

Дбайливо, з великою повагою ставляться кияни до багатого історією рідного краю. Це виявляється зокрема у тому, що тепер повертаються у місто колишні назви вулиць – Ярославів вал, Володимирська та ін., які відображають різні періоди його історії то сумної, то радісної, але завжди славної. Навіть коли Батий зі своїми ордами став під стінами давньоруської столиці і городяни відчули, що не переможуть численного ворога, вони мужньо боролися до останнього подиху. І в назві Батиєвої гори ми вбачаємо не грізного хана, який наганяв жах на народи світу, а доблесть наших предків – киян.

Сльози і кров густо кропили землю київську, битви і пожежі перетворювали велике і багате місто на руїни. Але минали роки, і знову місто відроджувалося, відбудовувалося, набирало сил.

І коли через століття гітлерівські полчища напали на нашу землю, і води Дніпра зачервоніли від крові, знову безсмертною славою вкрили себе захисники і визволителі Києва. І в грізному сорок першому, і в славному сорок третьому, в дні мужньої оборони міста-героя, і в час його благословенного визволення від дворічної фашистської ночі беззавітну готовність захищати кожну п`ядь своєї Батьківщини виявили представники всіх національностей тодішньої Радянської України. Фашистський чобіт топтав землю Києва, але ні на хвилину не скорилися ворогові кияни. Про це розповідають назви вулиць.

Безстрашний чекіст, керівник підпільної групи Іван Кудря, кличка Максим. До його групи входили артистка оперного театру Раїса Окіпна, її подруга Євгенія Бремер, Марія Груздова та інші. Кудря створив ще сім груп. Вони пускали під укіс ешелони, вчиняли диверсії. Молодим жінкам Раїсі Окіпній і Євгенії Бремер удалося ввійти у довір`я вищих чинів поліції, офіцерів гітлерівської армії та залізничного управління. Через них вони діставали цінні відомості. Але гестапо заслало в групу свого агента, і в липні 1942 року Івана Кудрю, Раїсу Окіпну, Євгенію Бремер та її матір заарештували. Вони загинули, але славні їх діла народ пам`ятає з великою вдячністю. Героїзм, самовідданість, патріотизм – ось що стоїть за скромними табличками: вулиця Івана Кудрі, вулиця Раїси Окіпної... Український народ ніколи не забуде і вічно пам`ятатиме тих, хто загинув під час форсування Дніпра, за визволення Києва!

Про минуле наших вулиць розповідають численні меморіальні дошки на будинках, де жили і працювали знатні земляки, де відбувалися історичні події. Усі нові пам`ятники на вулицях і в парках міста зберігають зримий образ дорогих для нас людей.

У 1961 році за видатні заслуги перед Батьківщиною, мужність і героїзм, виявлені трудящими міста у боротьбі з фашистськими загарбниками, Київ нагороджено орденом Леніна, а у 1964 році – медаллю „Золота Зірка”. Столиця України по праву зайняла місце в почесному ряду міст-героїв Вітчизни.

Краса і багатство Києва не одне століття приваблювали до себе загарбників. Тому киянам не раз доводилось кидати мирну працю і братися за зброю. Нападали на місто ворожі орди, жалили його стрілами, палили вогнем, руйнували. Але кожного разу Київ відбудовувався, ставав ще кращим і могутнішим.