Огляд судової практики, пов’язаної з визнанням договору купівлі-продажу активів підприємства недійсним 

Вищий адміністративний суд України розглянув справу за позовом ОДПС до ТОВ «Х» про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Ухвалою ВАС України від 13.10.09 по зазначеній справі касаційну скаргу ОДПС задоволено частково, скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на час укладання спірного договору за ТОВ «Х» рахувався податковий борг, на підставі чого було направлено податкову вимогу. ОДПС стверджує, що враховуючи обізнаність на час укладання договору ТОВ «Х» про наявність податкового боргу підприємства, даний договір, що передбачає реалізацію активів підприємства без отримання узгодження з податковим органом, укладено з порушенням норм чинного законодавства України і може бути визнано недійсним на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ОДПС не довів правомірності своїх вимог щодо визнання недійсним оспорюваного правочину. 

Підтримуючи позицію податкового органу, ВАС України зазначив, що у договорі купівлі-продажу нерухомого майна, а саме – нежитлового приміщення (офіс) зазначено, що «згідно зі ст. 657 ЦК України цей договір підлягає державній реєстрації. Право власності на майно, згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору».

В матеріалах судової справи відсутні дані про реєстрацію цього договору, ксерокопія оспорюваного договору також не містить даних про здійснення відповідної реєстрації. Залишивши поза увагою зазначені обставини, суди першої та апеляційної інстанції неповно з’ясували обставини справи, оскільки ч. ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України встановлено особливий порядок виникнення права власності на майно за договором , що підлягає нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації. Право власності на таке майно виникає з моменту нотаріального посвідчення договору та державної реєстрації.

Згідно зі ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, що здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідної реєстрації встановлюються законом.

На сьогодні діє «Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5 (із змінами та доповненнями). Державну реєстрацію таких договорів здійснюють державні комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (далі – БТI) місцевих органів державної виконавчої влади.

Вимоги ч. 4 ст. 334 ЦК України – є імперативними, тому сторони договору не мають права відступати від них.

Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, нежитлове приміщення (офіс) – на дату укладення договору в обтяженні не знаходилось. Відповідно до витягу з Державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, приміщення офісу – на дату укладення договору знаходилось під забороною відчуження на підставі іпотечного договору. Між тим, суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на ту обставину, що у витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек, зареєстрована заборона на спірне нерухоме майно але, разом з тим, власником цього майна зазначена невідома для даної справи юридична особа (представництво) «У».

Крім того, ВАС України зазначив, що під час нового розгляду справи необхідно витребувати з БТI вiдповiднi довідки для з’ясування дати реєстрації спірного договору, а також встановити, яке відношення до спірної будівлі має зазначена юридична особа представництво.

ДПА у м. Києві