Голодомор 1932-1933 років – геноцид в Україні

Голодомор 1932 – 1933 років в Україні назавжди залишиться в пам’яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Він став результатом спланованих системних заходів, здійснених злочинним сталінським режимом у 1932 – 1933 роках, які спричинили мільйони безвинних жертв.

Головною причиною Голодомору стала безвідповідальна політика тоталітарного комуністичного режиму, який брав за основу концепцію побудови щасливого життя в усьому світі, викладену Марксом і Енгельсом.

Комуністична ідеологія передбачала злиття усіх націй і народностей СРСР в єдиний «радянський народ» з уніфікованою свідомістю, покірним та раболіпним ставленням до влади. На шляху до побудови такого суспільства могутньою силою стояло селянство з його віковічними традиціями, аполітичністю, заможним життям у результаті копіткої праці. Більшовицькі лідери почали завдавати ударів по селянству майже одразу після захоплення влади у жовтні 1917 року. Вже у ході Громадянської війни у 1918 більшовицьким урядом був застосований метод “продразвёрстки” – системи заготівель сільгосппродуктів, яка офіційно полягала в обов’язковій здачі селянами державі “продуктових надлишків за твердими цінами”, а насправді – грабіжницькому позбавленні їх засобів до існування, що призвело до жорстокого голоду.

Наприкінці 1920-х років комуністичний режим, очолюваний Й. Сталіним, виконуючи марксистську програму, взяв курс на політику “соціалістичної індустріалізації”, яка передбачала розвиток паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та інших галузей промисловості. У самій її меті – швидкому промисловому розвитку країни – нічого поганого не було. Але методи, якими вона проводилася, повністю спотворили ідею і звели нанівець всі позитивні результати, бо вони були куплені ціною величезних втрат.

Щоб отримати валюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну була потрібна ефективна машина видобування товарів на експорт, насамперед – хліба. Для цього він організував економічно не обґрунтовану колективізацію сільського господарства, яка фактично знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела до багаторічної руїни. Українські селяни намагалися опиратися такій політиці й тому мільйони з них стали жертвами у нерівній боротьбі.

“Соціалістична колективізація сільського господарства” була сформульована у 1927 році, і на початок 1930-х років набула на території України широкого розмаху. Жителів села примушували вступати до колгоспів, незгодних репресували і знищували або відсилали на північ СРСР. Та ненажерлива машина індустріалізації потребувала ще більше ресурсів.

Постановами ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 року та РНК УСРР від 20 листопада 1932 року “Про заходи до посилення хлібозаготівель” місцевим органам влади було надано право вилучення “в окремих колгоспників та одноосібників хліба, розкраденого в колгоспах та радгоспах під час збирання, молотьби, перевозу хліба до комор, на зсиппункти тощо”. У постановах містилися пункти про натуральне штрафування боржників по хлібозаготівлях м’ясом і картоплею (Джерело: «Колективізація і голод на Україні 1929-1933. – К., 1992. – С.549; Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С.250-251). Практичне виконання цих документів спричинило знищення величезної кількості людей.

У звіті Сталіну від 8 грудня генеральний секретар ЦК КП(б)У С.Косіор вказав, що у хлібозаготівлях «найбільший результат дає застосування натурального штрафування». На засіданні політбюро ЦК КП(б)У 20 грудня за участю підручних Сталіна Л. Кагановича і П. Постишева голова уряду В. Чубар засвідчив, що недоліком хлібозаготівель є ігнорування натуральних штрафів як стимулюючого засобу. Такою була реальна ситуація з натуральними штрафами на кінець 1932 р. (Джерело: Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С.284, 286; Командири великого голоду. – К., 2002. – С.317).

1 січня 1933 р. Сталін надіслав селянам України телеграму, в якій попереджав: «Щодо колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться найсуворіші заходи покарання, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.) (Джерело: Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – С. 308). Це означало, по-перше, що до боржників по хлібозаготівлях, у яких виявили хліб, мали застосовуватися найбільш суворі санкції («закон про п’ять колосків» передбачав розстріл або десятирічне ув’язнення). Це означало, по-друге, проведення подвірних обшуків, тому що тільки таким способом можна було знайти хліб.

Крім того, здійснювалася ізоляція великих територій у сільській місцевості у низці областей України шляхом позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР, заборони селянам права виїзду з їхніх місць проживання (заборона продажу залізничних квитків), наказів про арешти селян, що виїхали самовільно з сіл, оточення озброєними загонами каральних органів СРСР цілих територій та заборони листування і поширення інформації про фактичне становище.

Кремль відрізав голодуюче українське село від Росії, Білорусії і міст в самій Україні з цілком очевидною метою: змусити вмирати тих селян, які вже не могли працювати в колгоспі, у себе вдома, а не на людях.

Відбувалося впровадження особливого режиму проживання, зокрема режиму «чорних дошок», що полягав у вивезенні з цілих територій усіх товарів та засобів проживання, що знаходились на складах та в магазинах, насильницькій реквізиції у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу, забороні будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування, а також забороні будь-якого кредитування та насильницькому поверненні усіх кредитів.

Після трагедії її причини і масштаби трагедії намагалися всіляко приховати: зокрема, осіб, відповідальних за виявлення в ході перепису 1939 року фактів дискримінації українського населення та його високу смертність, було розстріляно.

Голодомор 1932 – 1933 років є найбільшою історичною катастрофою України у ХХ столітті. Він значною мірою призвів до руйнування українського села, яке зберігало традиції української родини. Високий шлюбний потенціал українського села був зруйнований і вже ніколи не був відновлений.

У багатьох країнах Голодомор визнано актом геноциду українського народу. 

Департамент масово-роз’яснювальної
роботи та звернень громадян ДПА України