Оплата праці ґрунтується на Конституції України.

Законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України i складається з Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР (зі змінами та доповненнями), Закону України «Про колективні договори i угоди» від 01.07.93 р. № 3356-ХІІ (зі змінами та доповненнями) та інших законодавчих актів України.

Одним з основних документів при організації оплати праці на підприємстві є колективний договір. Відповідно до ст. 1 Закону № 3356-ХІІ колективний договір (угода) укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових i соціально-економічних відносин i узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Щодо оплати праці, то в колективному договорі підприємство повинне визначити: форми i системи оплати праці; норми праці; розцінки; тарифні сітки; схеми посадових окладів; умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних i гарантійних виплат. У разі коли колективний договір на підприємстві не укладено, власник зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації, що представляє інтереси більшості працівників.

Слід зазначити, що підпунктом «д» п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV (зі змінами та доповненнями) встановлено, що заробітна плата – це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця незалежно від того, є такий працедавець резидентом чи нерезидентом.

Для цілей зазначеного Закону № 889-IV під терміном «заробітна плата» розуміють також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати й винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом (пп. 1.1 ст. 1 Закону № 889-IV).

Державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання, є мінімальна заробітна плата.

Відповідно до ст. 3 Закону № 108/95-ВР мінімальною заробітною платою є законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). У разі коли працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нараховано заробітну плату, нижчу від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство повинне провадити доплату до її рівня.

Згідно зі ст. 1021 Кзпп працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Зауважимо, що роботою за сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві (в установі, організації, у підприємця або у приватної особи) за наймом. Для прийняття на роботу за сумісництвом на іншому підприємстві не потрібно згоди власника за місцем основної роботи. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств (установ, організацій) визначено постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 245 (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 36 Закону № 108/95-ВР за порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

ДПІ у Святошинському районі м. Києва