Фізичним особам про ідентифікаційні номери 

22 грудня 1994 року Верховною Радою України було прийнято Закон України №320/94-ВР "Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів". Створення Державного реєстру забезпечує повний облік фізичних осіб, які сплачують податки та інші обов'язкові платежі. З метою створення умов для наповнення інформаційного фонду Державного реєстру прийнято постанову про запровадження ідентифікаційних номерів. Присвоєння ідентифікаційних номерів, тобто реєстрація фізичних осіб проводиться органами державної податкової служби за місцем постійного проживання, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні – за місцем отримання доходів. Підставою для такої реєстрації є облікова картка фізичної особи за формою №1ДР. Про реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб видається документ, що підтверджує присвоєння ідентифікаційного номера – картка фізичної особи – платника податків. Для отримання картки громадянин України пред'являє паспорт або паспортний документ.

У виняткових ситуаціях за бажанням громадянина можлива видача картки іншій особі при наявності особистого паспорта цієї особи, паспорта громадянина, кому видається картка (чи ксерокопія паспорта) та нотаріально засвідченого доручення на отримання картки. Неповнолітнім громадянам, незалежно від їх віку, картки видаються одному з батьків при наявності свідоцтва про народження дитини та особистого паспорта громадянина України одного з батьків. При видачі картки працівник органу державної податкової служби звіряє інформацію Державного реєстру фізичних осіб з паспортними даними фізичної особи, якій присвоєно ідентифікаційний номер. У разі виявлення розбіжностей у даних прізвища, ім'я, по батькові або адресних даних до бази даних одразу вносяться правильні дані і видається картка. Якщо виявлено розбіжності у даті народження, то формуються дані на присвоєння нового номера і картка не видається. У виняткових випадках при зміні дати народження фізична особа може залишити за собою без зміни ідентифікаційний номер. При відновленні втрачених або зіпсованих карток громадянам видається дублікат. В Україні особам, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це органи державної податкової служби, надано дозвіл не використовувати ідентифікаційних номерів. Для них зберігаються раніше встановлені форми обліку. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Фізична особа має право звернутись до органу державної податкової служби за своїм місцем реєстрації та повідомити у формі відповідної заяви про відмову від прийняття ідентифікаційного номера у разі відсутності в неї ідентифікаційного номера – за ф.В1 або про відмову від ідентифікаційного номера у разі наявності в неї ідентифікаційного номера – за ф.В2, а також залежно від свого статусу надати відповідний комплект документів.

У разі відсутності розбіжностей між даними заяви та пред'явленими документами орган державної податкової служби в термін до 30 календарних днів надає відповідну довідку за ф.В3 або відмовляє в наданні такої довідки із зазначенням причин відмови. Із цією довідкою особа звертається до органу внутрішніх справ за місцем реєстрації щодо внесення відмітки до паспорта: "Має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера".

На сьогодні існують певні обмеження щодо відмов фізичних осіб від ідентифікаційних номерів, оскільки чинним законодавством України передбачено використання ідентифікаційного номера фізичними особами – засновниками юридичних осіб, при отриманні податкового кредиту.