Огляд судової практики, пов’язаної з відшкодуванням бюджетної заборгованості з податку на додану вартість

Практика розгляду судами всіх інстанцій справ за позовами платників податків до органів державної податкової служби, пов’язаних з відшкодуванням бюджетної заборгованості з податку на додану вартість є неоднозначною.

Суди різних інстанцій роблять висновок проте, що для включення сум ПДВ до податкового кредиту достатньо таких підстав, як здійснення операції з придбання товарів, наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником ПДВ.

Однак, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов’язкових підстав включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, випливає з самої сутті поняття податку, його основної функції – формування доходів Державного бюджету України (пункт 19 статті 1, стаття 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку, як  особи, яка згідно Закону України «Про податок на додану вартість» зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (пункт 1.3 статті 1 зазначеного Закону).

Тобто, як видно з системного аналізу вказаних норм, Законом України «Про податок на додану вартість» встановлений прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету ПДВ та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов’язані між собою: сплата податку а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з ПДВ та відшкодування ПДВ за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.

За змістом наведеного Закону, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов’язання по сплаті ПДВ в ціні товару.

Про можливі зміни у практиці вирішення судами подібних справ свідчить ухвала Вищого адміністративного суду України у справі за позовом ПП "Д" до ОДПС про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідні суми податку на додану вартість сплачені контрагентами ПП "Д" до бюджету, а чинним законодавством не покладено обов'язок одного платника податків контролювати іншого. Уci податкові накладні відповідають вимогам, що встановлені в законодавстві, видані зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а тому суми податку на додану вартість, що містяться у цих накладних правомірно внесених позивачем до складу податкового кредиту.

Постановою Господарського суду м. Києва позов задоволено повністю, Ухвалою Київського апеляційного господарського суду постанову Господарського суду м. Києва залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги виходили зі встановленого ними фактичного повного виконання позивачем та його контрагентами господарських зобов'язань, укладених між ними.

        В ухвалі Вищого адміністративного суду України зазначено: " судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки посиланням Відповідача на проведення розрахунків за такими господарськими зобов'язаннями у вексельній формі та не надано належної уваги тому, що згідно абз. 3 п. 4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" векселі отримані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або сум податкового кредиту платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі отримані.

Таким чином, на думку судової колегії, судам попередніх інстанцій при вирішенні даного спору необхідно з'ясувати перелік господарських oпеpaцій позивача з його контрагентами за якими проводились розрахунки у вексельній формі та встановити в якості юридичного факту їх оплату.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної iінстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вci вимоги процесуального законодавства i всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи iз загальних засад i змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсност1 i підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, відповідним рішенням Вищий адміністративний суд України підтримав позицію ОДПС стосовно того, що обов’язковою передумовою бюджетного відшкодування є фактична сплата податку у ціні товару із наступним перерахуванням його контрагентами до бюджету.

ДПА у м. Києві