Визнання угод недійсними

Однією з функцій органів державної податкової служби, які вони виконують при здійсненні своїх обов'язків, відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні", є подання позовів про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках коштів, одержаних без установлених законом підстав. Права органів державної податкової служби звертатися до господарських з позовами про визнання певних господарських договорів платників податків недійсними передбачені пунктом 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Останнім часом значно зросла кількість позовів про визнання угод недійсними, поданих ДПІ у Голосіївському районі м. Києва.

Станом на 03.10.2007 року юридичним управлінням ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було подано до Господарського суду м .Києва 36 позовних заяв, про визнання угод недійсними на суму 206 млн. 249 тис. грн., з них на користь ДПІ у Голосіївському районі м. Києва вже задоволено 11 справ на суму 2 млн. 309 тис .грн., в тому числі 10 справ задоволено частково на суму 2 млн. 54 тис .грн.

Приклад позитивної практики подання позовів про визнання угод недійсними і вирішення спорів ДПІ у Голосіївському районі м. Києва:

Між підприємствами ТОВ „С” (надалі – Відповідач-1) та ТОВ “К” (надалі – Відповідач-2) було укладено договір поставки №1 шляхом обміну первинними документами на постачання товару, за яким Відповідач-2 (Постачальник) зобов’язувався поставити товар, а Відповідач-1 (Покупець), відповідно, прийняти та оплатити товар в обумовленому обсязі згідно рахунків-фактур.

На виконання даної господарської операції, а саме, згідно податкових накладних до нього Відповідачем-2 на підставі видаткових накладних було реалізовано товар на загальну суму 28 тис. 156 грн., а Відповідачем-1 отримано товар, який віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 4 тис. 693 грн.

Таким чином, Відповідач-1 згідно рахунків-фактур та податкових накладних придбав товар у Відповідача-2 на загальну суму 28 тис. 156 грн., у т.ч. ПДВ у розмірі 4 тис. 693 грн. сплачений в загальній вартості придбаного товару. Дані податкові накладні включені в книгу придбання товарів (робіт, послуг) Відповідачем-1.

Позивачем (Позивач: ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) була проведена планова документальна перевірка Відповідача-1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами якої, було складено Акт перевірки.

Актом перевірки було встановлено порушення п.п.7.2.4 п.7.2 п.п;7.4.5 п.7.4; п.п.7.7.1 п.7.7 статті 7 ЗУ “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.97р.( із змінами та доповненнями) та п.3.4 р.3 “Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість”, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 9 липня 1997р. за №250/2054.

Позиція ДПІ у Голосіївському районі м. Києва: спірний правочин укладено з метою за відомо суперечною інтересам Держави та суспільства при наявності умислу у однієї із сторін правочину, а саме ТОВ “К”, в зв’язку з чим договір повинен бути визнаним недійсним на підставі ст.49 ЦК УРСР.

У відповідності до п.11 Роз’яснень ВГСУ „Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними №02-5\111 від 12.03.1999 року, необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до статті 49 Цивільного кодексу є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

До угод, що підпадають під ознаки статті 49 Цивільного кодексу, належать, зокрема, угоди, спрямовані на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

При цьому, для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

У відповідності до п.3 Пленуму Верховного суду України від 8 жовтня 2004 року №3 „Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” визначається, що про наявність умислу на ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів можуть свідчити, наприклад: відсутність податкового обліку чи ведення його з порушенням установленого порядку; перекручування в обліковій або звітній документації; ведення подвійного (офіційного та неофіційного) обліку тощо.

З викладеного можливо дійти висновку, що до угод укладених з метою за відомо суперечною інтересам держави та суспільства відносяться угоди укладені з метою приховування доходів від оподаткування або здійснення фіктивної підприємницької діяльності.

Фіктивне підприємництво у відповідності до ст.205 Кримінального Кодексу України є кримінально караним злочином.

Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

З цього приводу слід зазначити, що Вироком Дніпровського районного суду м .Києва у кримінальній справі №00 визнано, фізичну особу „А” винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво (Далі по тексту – Вирок)).

Вироком встановлено, що фізична особа „А” за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності, надав до Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва документи, що свідчать про його участь у створені та державній реєстрації ТОВ „К”.

В судовому засіданні фізична особа „А” свою вину у пред’явленому обвинувачені визнав повністю та показав, що в 2003 році, познайомився з хлопцем на ім’я „В”, який запропонував йому зареєструвати на своє ім’я підприємство. За це „В” пообіцяв заплатити 200 гривень. Він погодився на таку пропозицію, оскільки в нього були фінансові проблеми. Всі документи, що стосувалися ТОВ „К” він підписав і віддав „В” для здійснення реєстрації підприємства в райдержадміністрації та податковій інспекції. Крім зазначених реєстраційних документів він не підписував більше ніяких документів ТОВ „К”, ні фінансово – господарських, ні звітних.

Суд вважає доведеною вину фізичної особи „А” у фіктивному підприємництві, тобто у створені суб’єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності. Щодо виконання угоди слід зазначити, що на момент розгляду справи в суді угода, укладена з неіснуючим підприємством, практично в усіх випадках повністю виконана обома сторонами.

У відповідності до положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов’язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Інтереси держави полягають в дотриманні суб’єктами господарювання правових актів, які визначають соціально-економічні основи Держави та суспільства. До таких правових актів відноситься Закон України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 р. №1251-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон). Відповідно до ст. 2 названого Закону визначається, що сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів), що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування; при цьому одним з принципів побудови системи оподаткування, згідно зі ст.3 названого Закону, є принцип обов’язковості - впровадження норм щодо сплати податків та зборів, визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період.

Згідно з вимогами ст. 67 Конституції України, кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Враховуючи все вищевикладене, можливо зробити юридично коректний висновок про те, що особи які діяли з боку ТОВ „К” при укладанні спірної угоди діяли з метою за відомо суперечною інтересам Держави та суспільства.

Рішенням господарського суду м. Києва прийнято Постанову про визнання недійсним господарського зобов’язання (угоди) між ТОВ „С” та ТОВ „К” недійсним.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва