Огляд судової практики

Динаміка розвитку сучасного суспільства вражає стрімкими змінами своїх пріоритетів, завдань, політичних реалій та економічних потреб. Нажаль законодавець не встигає належно реагувати на такі зміни.

У діючому законодавстві існують колізія права та закону, неурегульованість певних положень законодавства, що регулює фінансово-господарські відносини суб’єктів підприємницької діяльності, створює умови для існування тіньового сектору економіки.

Органи виконавчої влади, в тому числі органи державної податкової служби, покликані здійснювати контроль та регулювання у сфері господарської діяльності.

Тіньовим сектором економіки створюються «фіктивні фірми» через які не лише легалізуються кошти, а й створюються схеми для безпідставного отримання коштів з державного бюджету, у вигляді відшкодування сум податку на додану вартість.

Звертаючись до суду із позовами про визнання угод недійсними, органи податкової служби мають на меті не лише не допустити безпідставного відшкодування податку на додану вартість, оскільки розгляд цих справ тісно пов’язаний, але відшкодувати завдану державі шкоду шляхом стягнення коштів, що були отримані внаслідок протиправної діяльності суб’єктів підприємницької діяльності.

Необхідно зазначити, що за останній час судова практика у категорії справ про визнання угод недійсними склалась не на користь ОДПС. Така ситуація виникла в зв’язку із змінами норм діючого законодавства, внаслідок прийняття нових кодексів, що регулюють господарську діяльність підприємств.

Своєрідною перемогою для ДПІ у Солом’янському районі м. Києва є винесення рішення Господарським судом м. Києва, в рамках становлення нової судової практики, у справі № 34/55-а за позовом ДПІ до ТОВ „А” та ПП „Н” про визнання недійсним договору та стягнення в дохід держави коштів у сумі 102240,00 грн., яким позов ДПІ у Солом’янському районі м. Києва задоволено частково.

Спірним питанням в рамках нової практики є застосування фінансово-господарських санкцій до підприємств – порушників, шляхом стягнення коштів в дохід держави.

Суд мотивує прийняте рішення наступними положеннями норм законодавства:

Стаття 209 ГК України вказує, що у разі укладення господарського зобов’язання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та при наявності умислу лише у однієї із сторін все отримане нею за угодою повинно бути повернуто іншій стороні, а отримане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

Таким чином, Господарський кодекс України містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлено відповідальність у вигляді адміністративно –господарської санкції (в розумінні ст. 238, 239), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в дохід держави отриманого однією чи обома сторонами за угодою.

Спірний правочин укладено у 2004 році, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки позивач звернувся до суду 20.12.2006 року, тобто більше ніж через два роки після вчинення правопорушення, то суд дійшов висновку, що позивач пропустив строки для застосування адміністративно-господарської санкції у вигляді конфіскації.

Позиція ДПІ підтверджується наступними положеннями:

Абзацом 1 п.6 Постанови Пленуму Верховного суду УРСР від 28.04.1978р. №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, абз.1 п.7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р. №1056 “Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки” та абз.2 п.11 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства визнається приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів.

Сукупність податків та зборів до бюджету та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку становить систему оподаткування. Таким чином, несплата податків ПП „Н” у встановленому законодавством України порядку руйнує систему оподаткування, що створена в інтересах держави.

У відповідності до п.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням положень ст. 175 ГК України про регулювання майнових зобов’язань учасників господарських відносин Цивільним кодексом України та встановлених ст. 258 ЦК України “Спеціальна позовна давність” та ст. 268 ЦК України “Вимоги, на які позовна давність не поширюється” особливостей застосування позовної давності, для позовів про визнання недійсними господарських зобов’язань з підстав ст.207 ГК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

 ДПІ долучені до матеріалів справи всі необхідні докази укладення оспорюваного договору відповідачами з метою, завідомо суперечною інтересам держави, дослідивши надані докази суд погодився з позицією позивача та визнав угоду недійсною.

Дана категорія позовів передбачає настання негативних наслідків для підприємств, у вигляді застосування фінансово-господарських санкцій. Стягнення коштів відбувається лише у тому разі, якщо умисел підприємств на укладання угоди з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства - буде доведений позивачем.

Згідно ст.41 ЦК України угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Такі дії завжди мають свою мету. Метою у правовому розумінні є відповідний правовий ефект, якого намагається досягти сторона шляхом вчинення дій. Будь-яка дія, вчинена від імені підприємства, що зареєстроване на підставних осіб, статут якого згодом рішенням суду було визнано недійсним, може бути спрямована лише на досягнення негативного правового результату (що в свою чергу суперечить інтересам держави і суспільства).

Зміст будь-якої угоди визначається змістом волі сторін, а останній має відповідати змісту норм права. У випадку, коли воля і волевиявлення сторін (сторони) прямо суперечать змісту правових норм, є підстави стверджувати, що дана угода суперечить інтересам держави і суспільства.

 Перший крок до перемоги - складний для всіх, але за першим кроком, буде другий, третій... Таким чином ми зможемо дійти до кінця та сформуємо нову позитивну практику.

ДПІ у Солом’янському районі м. Києва