Судова практика у справах, пов’язаних з правомірністю формування податкового кредиту

 

Одну з категорій господарських справ складають справи за позовами суб’єктів підприємницької діяльності (далі - СПД) до органів державної податкової служби про визнання недійсними рішень (повідомлень-рішень) органів державної податкової служби щодо донарахування податку на додану вартість, а також застосування фінансових санкцій, винесених на підставі актів перевірки, якими встановлено, що позивачем безпідставно були віднесені до податкового кредиту суми податку на додану вартість (далі - ПДВ), оскільки контрагент позивача на момент видачі податкової накладної не був платником ПДВ. 

Господарські суди при прийнятті рішень звертають увагу на обставини чи відповідають вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи всі первинні документи, які надані позивачем, зокрема, чи відповідає підпис на податкових накладних особі, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг).

Також, у разі надання ОДПС рішень про визнання недійсними установчих документів, що стосуються фінансово-господарської діяльності підприємства, яким визнано недійсними статут та установчий договір контрагента позивача, суд зобов’язує надати докази про зміну чи скасування рішень про визнання недійсними установчих документів та належних доказів на підтвердження повноважень посадових осіб контрагентів позивача на здійснення фінансово-господарської діяльності, підписання первинних документів як керівниками чи уповноваженими особами цих підприємств.

Суд зважає і на ті обставини, чи надано позивачем допустимі докази того, що він отримував товар, накладні, податкові накладні безпосередньо від платника або його конкретної посадової особи.

Отже, суди зазначають у рішеннях, що якщо податкові накладні, отримані позивачем, складені та видані із порушенням податкового законодавства України та підписанні не уповноваженими особами, не можуть вважатися належним доказом на підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ.

Зазначена позиція підтверджується рішеннями Господарського суду м. Києва від 31.05.2006 р. за позовом Приватного підприємства «К...» до державної податкової інспекції у м. Києві про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Державною податковою інспекцією у м. Києві було проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП '"К..." за результатами якої був складений акт. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення – рішення.

ПП '"К..." - Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у м. Києва – Відповідач: в частині донарахування позивачу податку на додану вартість та у відповідній частині застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що судові рішення, на які посилається відповідач, є лише правовими підставам для припинення юридичних осіб.

Припинення юридичних осіб за рішення суду здійснюється у момент внесення відповідного запису до Державного реєстру. У акті перевірки немає жодного доказу внесення запису про припинення зазначених там контрагентів ПП "К...". Висновки акта перевірки стосовно порушень, які призвели до несплати ПП "К..." податку на додану вартість, зводяться до того, що суди загальної юрисдикції скасували свідоцтва платника ПДВ підприємств контрагентів, і на цій підставі усі виписані такими підприємствами податкові декларації з ПДВ відповідачем визнані недійсними. Позивач стверджує, що усі зазначені в акті підприємства станом на день розгляду спору є належним чином зареєстрованими платниками ПДВ і мають передбачене законодавством право на видачу податкових накладних. Заперечення проти позову ґрунтуються на встановлених перевіркою фактах та мотивуються наступним.

На думку відповідача, позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у складі вартості отриманих робіт з огляду на те, що контрагенти на момент укладення та виконання договорів не були платниками податку на додану вартість та безпідставно віднесли до валових доходів суми, з яких не платили податок на прибуток, оскільки рішеннями районних судів м. Києва було визнано недійсними статут з моменту його складання та свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість всі первинні, бухгалтерські документи, податкові накладні, видаткові накладні, договори та інші документи з реквізитами контрагентів які підписані від імені директора контрагентів з моменту їх складення та визнано непричетність їх до діяльності підприємства.

До матеріалів справи відповідачем надано належним чином засвідченні копії рішень районних судів м. Києва.

Перевіряючими встановлено, що ПП «К...» безпідставно віднесло до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені контрагентами у складі вартості отриманих робіт (послуг), з огляду на те, що установчі документи визнані недійсними з моменту державної реєстрації.

За таких обставин в акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, не підтверджених податковими накладними.

З урахування наведених обставин та доказів в їх сукупності суд дійшов висновку, що посадові особи, які у вище зазначених первинних документах, складних контрагентами, вказані в якості директорів, діяли від імені вказаних підприємств без належних на те повноважень, в т.ч. не були уповноваженими на складення та підписання первинних документів від іменні контрагентів позивача, а також договорів від імені цих підприємств.

Позивач не надав суду належних доказів на підтвердження повноважень посадових осіб контрагентів позивача на здійснення фінансово-господарської діяльності та підписання первинних документів від іменні як керівниками чи уповноваженими особами цих підприємств.

Позивачем не надано доказів про зміну чи скасування рішень районного суду м. Києва.

Таким чином, факти встановлені рішеннями районного суду м. Києва підтвердженні матеріалами справи та позивачем не спростовані.

Отже, необхідні ознаки первинних документів, отриманих позивачем від контрагентів є такими, що не відповідають чинному законодавству, а тому податкові накладні, отримані позивачем, складені та видані із порушенням податкового законодавства України та підписанні не уповноваженими особами, не можуть вважатися належним доказом на підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи всі вищенаведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що висновки ДПІ є обґрунтованими та відповідають дійсним обставинам справи, оскільки всі первинні документи, які надані позивачем, не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, на податкових накладних стоїть підпис невстановленої особи, а не особи, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг).

 

Юридичне управління ДПА у м. Києві